Колись давно, я закохалась,
Й була щаслива, мов принцеса.
До всіх, і всюди посміхалась,
А та любов біду принесла.

Тоді здавалось, що ніхто нас,
В житті, не зможе розлучити.
Та йде і мінить лише час,
То він хотів нас одурити.

Тепер здається, десь далеко,
З тобою наче, береги.
Перенеси мене лелеко,
Для мене він обереги.

Ти, наче зірка, та що світить,
Все посміхається з небес.
І кожен раз, вона щось мінить,
Неначе Бог сердиться, Зевс.
 

Автор: Лариса Розюнюк