Осіннє листя, сипеться на землю,
Воно кружляє, падає до ніг.
І мовби промовляє, встелю,
Як білий сніг, як білий сніг.
Минають дні, минають тижні,
Осіння вже стоїть пора.
І скоро дні настануть сніжні,
Буде лиш всюди, дітвора.
Не хоче серце моє, тихе,
Щоб промайнув, лише цей час.
На дворі скоро стихне, стихне,
І ніч укриє землю, враз
Прислухавшись, я чую мовби,
Мені шепоче, тихий ліс.
Приходь сюди ти, знов і знову,
Приходь сюди, але без сліз.
Мої бажання, мовби листя,
Усюди сипляться й летять.
Й не буде мені більше щастя,
Усі бажання, давно сплять.
Яка краса, яка природа,
Та не шануєм ми її.
А я задумалася, зроду,
Не знайдеш, кращої її.
Мабуть, для того осінь дано,
Щоб зародилися думки.
І як усюди гарно, гарно,
Та йдуть роки, та йдуть роки.
Воно кружляє, падає до ніг.
І мовби промовляє, встелю,
Як білий сніг, як білий сніг.
Минають дні, минають тижні,
Осіння вже стоїть пора.
І скоро дні настануть сніжні,
Буде лиш всюди, дітвора.
Не хоче серце моє, тихе,
Щоб промайнув, лише цей час.
На дворі скоро стихне, стихне,
І ніч укриє землю, враз
Прислухавшись, я чую мовби,
Мені шепоче, тихий ліс.
Приходь сюди ти, знов і знову,
Приходь сюди, але без сліз.
Мої бажання, мовби листя,
Усюди сипляться й летять.
Й не буде мені більше щастя,
Усі бажання, давно сплять.
Яка краса, яка природа,
Та не шануєм ми її.
А я задумалася, зроду,
Не знайдеш, кращої її.
Мабуть, для того осінь дано,
Щоб зародилися думки.
І як усюди гарно, гарно,
Та йдуть роки, та йдуть роки.
Автор: Лариса Розюнюк