Вже сивина фарбує твої скроні,
І стомленні та висохлі долоні.
І йдуть літа, немов втікає річка,
І в коси заплела ти сиву стрічку.
Сьогодні ми зібрались ради тебе,
Моя кохана, і така рідна нене.
Нехай зозуля накує ще сотню літ,
Нехай для тебе щедрим буде світ.

Автор: Лариса Розюнюк