Безталанна ненька – рідна Україна
Простягала руки до народу-Сина.
Терпеливо ждала, вірила – Дитина
Вже на ноги встала, що в муках родила!

Що відкрились очі - синії волошки,
Ще чуть-чуть і піде, зачекаю трошки...
Він збере в долоні срібні краплі-роси,
Окропить на щастя пшеничнії коси!

А свободи вітер, що вирвавсь на волю,
Не наробить лиха і зла не накоїть!
Лагідно торкнеться кожної травинки
Та розгорне крила моєї Дитинки.

І злетів Соколик, крила розправляє,
Сильні груди мужньо вітру підставляє,
Озирає оком безкрайні простори,
Засіває Мрію, щоб зростила Долю!

Розцвіте, як маки, в душі добре слово,
Защебече пісню соловей в діброві,
Задзюркоче щастям чистеє джерельце,
Я втамую спрагу, заспокою серце!

“Гей, наливайте повнії чари,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша Доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося!”

Автор: Лариса Розюнюк