Мамо, така свята і вічна моя мати,
Заходить стомленна увечері до хати.
Сідає поруч і тихесенько зітхає,
Й очима мудрими мене вона питає.

Чому ти доню, люба моя доню,
Простягуєш мені свою долоню.
Це мамо, хочу я Вас обійняти,
Одвічну істину у Вас я запитати.

Чому в Вас мамо, сивіє у скронях?
Чому в Вас мамо, зморщенні долоні?
А мати тихо відповість дитині,
Це Бог так доню, віку наділив людині.

Тому ще поки, не зовсім запізнилась,
Скажу люблю й до серця притулилась.
І Вам я мамо, подякувати хочу,
За ті недоспанні і виплаканні ночі.