Українські привітання

Поцілунки крадькома, і обійми міцно тишком,
В телефон - сумую дуже, і кохаю тебе мишко.
П'ять хвилин і знов розлука, підкрадається зненацька,
Не дає нам бути разом, отака вона вже хвацька.

Далі довгими ночами, сон не йде бо я сумую,
Телефонними дзвінками, потім день тебе не чую.
О привіт моя манюня, так тебе не вистачає,
Відповім, я також любий, розум я уже втрачаю.

Торкнись мене, своїм теплом,
Зігрій мене в безсонні ночі.
Переживем ми разом перелом,
Не відпускай мене, дивись у очі.

Я поряд буду коли важко,
Не дам зірватися з безодні.
Злечу я в небо, ніби пташка,
Ми разом будемо,один з одним.

Ви сьогодні з'єднали два серця,
Поєднали душі дві, в одну.
Хай вам щастя відкриються дверці,
І дві долі з'єднались в одну.
Хай стежина сімейного щастя,
Буде встелена завжди любов'ю.
І до старості разом вам вдастя,
Зберегти й пронести одну долю.

Як цвіт калини розцвітає,
Дівоче щастя на весні.
І щасливішої немає,
Коли приходиш увісні.

Розплітає милий коси,
В очі дивиться весні.
А береза нам шепоче,
А чому такі сумні?

Водограй, проміння сонця,
Нам дарує коли ми.
П'єм любов свою до донця,
Й бережемо щастя ми.

Ти одинокий ангел мій,
Ти десь без мене тугу маєш.
Як важко бути, ще й одній,
А ти напевне і не знаєш.

Між нами сотні кілометрів,
Між нами жовтий струй води.
І я кричу тобі, ну де ти,
Від мене тугу відведи.

Сховай мене в свою безодню,
Де не побачиш ти мене.
І забери мене в Господню,
Хай звідти бачу я тебе.

Ми шаленіли наче діти,
Стежками мудрими ішли.
Коханням пахли поряд квіти,
І далі ми уже не йшли.

Ми зупинились біля річки,
Де над водою водограй.
Торкнусь рукою я смерічки,
Цю мить прошу, не забувай.

Травою вселена долина,
Де хлібом пахнуть колоски.
До тебе рідний, завжди лину.
До тебе в край той, гомінкий.

В вечірній час, в лиху годину,
Залишила свою дитину.
Пішла стежками між колосся,
А вітер колихав її волосся.

Пірнала в воду, та не знала,
Що то від долі не втікла.
Вона втікала від безчесття,
Щоб для дитини врятувати щастя.

Пройшли літа, минули зими,
Немає щастя у дитини.
Вона й незнає де та мати,
Щоб її долю врятувати.

Ти навчила в любові нас жити,
Ти відкрила нам очі на світ.
Клянемося завжди ми любити,
Ти наш мамо, білий цвіт.

Твої втомлені руки, рідненька,
А в очах твоїх мамо, печаль.
Ти пробач нас за все моя ненька,
Твоїх років утрачених жаль.

Сивина, що живе в твоїх скронях,
Та всі муки, що ти прожила.
Вся та тяжкая праця, в долонях,
Ти для нас моя рідна, жила.

Ти для нас, найдорожча у світі,
І вклоняємось рідна, для тебе.
Щоб ти завжди була для нас в цвіті,
Й пожила ще трохи для себе.

Холодний день, моя примара,
Передімною знову ти.
По небу плине чорна хмара,.
Та я не можу утікти.

Тримаю в серці ту образу,
Та всеодно люблю тебе.
Не утікла тоді одразу,
Коли збагнула я тебе.

Я намагаюсь все забути,
Ті руки, губи, ту любов.
Не можу я тепер забути,
Чому болить мене це знов.

А я не можу покохати,
Того, що любить так мене.
Ну як мені себе здолати,
А може все само мене.

Тебе як бачила ввісні,
Було так боляче мені.
Тебе благала відпустити,
Ти не хотів від мене йти.

Являвся ти мені щоночі,
І задивлявся щиро в очі.
Та не збагнула я тоді,
Що був потрібен ти мені.

Зітхнула тихо і впустила,
Піти тоді немала сили.
Люблю - сказати не посміла,
І в небо, пташкою взлетіла.

А ти дивився мені вслід,
В твоїх очах холодний лід.
Та чи насправді ти кохав,
Чи просто так, мене тримав.