Філософські


Я піду у поле вільне, щоб шукати вдачу,
І розвіюсь з вітром сильним, більше не заплачу.
Я піду у степ широкий, перекотиполем стану,
І розсиплюся з дощами і водою стану.
І коли замучить спрага, мною ти нап'єшся,
Щоб сховатись від жари, вітром ти спасешся.
Ну а потім швидко, швидко, перекотиполе мимо,
Пронесеться біля тебе, і так стане тихо, тихо.....

Автор: Лариса Розюнюк


Стихне вітер, вщухне дощ,
Сльози висохнуть також.
І покине страх мене,
З часом біль також мине.

Автор: Лариса Розюнюк


Мені так хочеться втікти,
Втікти від тебе аби далі.
І утікаючи знайти,
Душевний спокій, рівновагу.
Я б утікла за синє море,
За океан, високі гори.
І залишила би тобі,
Я серце, душу, у скорбі.

Автор: Лариса Розюнюк


Я біль і сум, нанизую на нитку,
Туди додам, я трохи сліз гірких.
І одягну на себе це намисто,
Намисто те, із спогадів палких.
А сукню я златаю із образи,
Одягну капелюха з самоти.
І так я йтиму, згадуючи фрази,
Із уст твоїх, розлуки - гіркоти.

Автор: Лариса Розюнюк


В тобі душа моя, до тебе я горнуся,
Чекаю зустрічі з тобою я завжди.
І де б не була я, до тебе повернуся,
Ти лиш коханий, трішечки зажди.
Я прилечу до тебе, птахом перелітним,
Дощем впаду, із неба на долоні.
Я буду тобі сонечком привітним,
І вітром поцілую твої скроні.
Я стану ніч'ю, тихою без вітру,
Й спостерігатиму із неба я твій сон.
І я ходитиму, блукатиму по світу,
Аби лиш поруч, бути знов і знов.

Автор: Лариса Розюнюк


Я знов і знову повторю, що міцно так,тебе люблю,
Бо без любові не буває, небо синє та безкрає.

Автор: Лариса Розюнюк


Якщо колись на роздоріжжі буду,
Поміж коханням і обов'язком своїм.
Я не зважаючи на те, що скажуть люди,
Залишу все і буду поряд з ним.

Автор: Лариса Розюнюк


Скажи я сплю, скажи мені це сниться?
Бо я чомусь не можу зупиниться.
Чомусь все більше думаю про тебе,
І задаюсь питанням, чи мені ти треба?
Ти ніби боляче зробив мені,
А я все більше розчиняюся в тобі.
Ти ніби поруч у житті моєму,
Проте сама у ліжку я своєму.

Автор: Лариса Розюнюк


Збагни одне, що втративши кохання,
Знайти його не зможеш без старання.
І те, що так здавалося простим,
Не буде більш ніколи вже таким.
Вона не скаже, що кохає знову,
На іншу тему відведе розмову.
І в телефоні, ти коханим вже не будеш,
І не знайдеш вже те, що сам погубиш.

Автор: Лариса Розюнюк


Пробач, сказала я і відпустила,
І лише пам'ять, собі я залишила.
Немає більше болю і жалю,
І не скажу я більше, що люблю.
А ти і досі пам'ятаєш?
Як ти мене цілуєш, обіймаєш.
Як ти мене боїшся відпустити,
Скажи, ну як ти міг, це допустити?

Автор: Лариса Розюнюк