Я біль і сум, нанизую на нитку,
Туди додам, я трохи сліз гірких.
І одягну на себе це намисто,
Намисто те, із спогадів палких.
А сукню я златаю із образи,
Одягну капелюха з самоти.
І так я йтиму, згадуючи фрази,
Із уст твоїх, розлуки - гіркоти.
Скажи я сплю, скажи мені це сниться?
Бо я чомусь не можу зупиниться.
Чомусь все більше думаю про тебе,
І задаюсь питанням, чи мені ти треба?
Ти ніби боляче зробив мені,
А я все більше розчиняюся в тобі.
Ти ніби поруч у житті моєму,
Проте сама у ліжку я своєму.
Пробач, сказала я і відпустила,
І лише пам'ять, собі я залишила.
Немає більше болю і жалю,
І не скажу я більше, що люблю.
А ти і досі пам'ятаєш?
Як ти мене цілуєш, обіймаєш.
Як ти мене боїшся відпустити,
Скажи, ну як ти міг, це допустити?
Відчини мені вікно, я летітиму мов пташка,
Щоб не бачити тебе, бо без тебе дуже важко.
Поламав мої ти крила, але я повір не здамся,
Полечу від тебе я, якби ти та й не старався.