Про життя

Ти лист прислав, сказавши, ти подумай,
Пророчу силу у простих словах.
І написав - не важко пробачати,
А важко знову - повірити словам.
Слова - вода, їм вірити не варто,
Повір у дії, у сльози на очах.
Не грала я, а щира аж занадто,
За це тепер, і плачу по ночах.

Життя у мене ти забрав,
Чи хочу я, і не спитав.
Залишив лиш у серці біль,
І чорні краски звідусіль.

Сум і злість, ввірвались в душу,
Підкоритись їм я мушу.
Я не плачу, я тримаюсь,
Я в житті ще настраждаюсь.

Відчини мені вікно, я летітиму мов пташка,
Щоб не бачити тебе, бо без тебе дуже важко.
Поламав мої ти крила, але я повір не здамся,
Полечу від тебе я, якби ти та й не старався.

Цінуйте кожен день, який життя дарує,
І не шукайте тих, хто зовсім не цінує.
І бережіть кохання, воно ж бо не повторне,
Бо те, що ми втрачаем, доля не поверне.

З тобою все життя, мрію я прожити,
Забути все що було, минуле залишити.
Піти у забуття, знайти щасливу долю,
І поруч я з тобою, матиму лиш волю.

Знаєш болячає буває,
Коли серце забуває.
Але треба пережити,
І вже якось далі жити.

Ми собі малюєм, барвами життя,
І не помічаєм, як воно бува.
Що нам не підсилу керувати ним,
І що шанс дарує, нам воно, один.

Пішовши ти зачинив всі двері, ключі залишивши собі. Промаявшись по світу, ти вирішив, що вже пора вертатись, та от біда, поміняні замки.

Лише почувши твій голос ніжний, у мене все навкруги вкривається кольоровими барвами.