Статуси на українській мові

Пробач, сказала я і відпустила,
І лише пам'ять, собі я залишила.
Немає більше болю і жалю,
І не скажу я більше, що люблю.
А ти і досі пам'ятаєш?
Як ти мене цілуєш, обіймаєш.
Як ти мене боїшся відпустити,
Скажи, ну як ти міг, це допустити?

Знайти любов, що заблукала між брехні,
Доволі важко, і так боляче мені.
Але ж в словах твоїх пророча сила,
Та виконати їх ти був не в силах.

Коли кохаеш слова не потрібні, заглянь у мої очі, там ти побачиш все, що тобі потрібно.

Ти лист прислав, сказавши, ти подумай,
Пророчу силу у простих словах.
І написав - не важко пробачати,
А важко знову - повірити словам.
Слова - вода, їм вірити не варто,
Повір у дії, у сльози на очах.
Не грала я, а щира аж занадто,
За це тепер, і плачу по ночах.

Життя у мене ти забрав,
Чи хочу я, і не спитав.
Залишив лиш у серці біль,
І чорні краски звідусіль.

Ти запала мені в душу,
Полонила моє серце.
Я забути тебе мушу,
Бо у серці струна рветься.

Дай мені повітря, дай знайти себе,
І чомусь ламаєш, навпіл ти мене.
Я зберусь з думками, і тебе залишу,
І втечу я в небо, там я вільно дишу.

Зберегти любов, що живе у серці,
Важко, й не завжди це вдається нам.
Подолати біль, зачинивши дверці,
І кохати так, як в останній раз.

В твоїх очах, могла б я потонути,
Забути все, й назад не повернути,
Та тільки ти, все вирішив за нас,
І вкоротив, для нас з тобою час.

Сум і злість, ввірвались в душу,
Підкоритись їм я мушу.
Я не плачу, я тримаюсь,
Я в житті ще настраждаюсь.